Категорії розділу


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2016 » Січень » 23 » Віталій Матусевич. Закоханий у небо.
17:37
Віталій Матусевич. Закоханий у небо.

ЗАКОХАНИЙ В НЕБО - ВІТАЛІЙ МАТУСЕВИЧ

(до перейменування вулиць Кривого Рогу)

ДМИТРО СТЕПАНЮК  

    В зв’язку з підготовкою до перейменування вулиць в Кривому Розі, рідні, друзі, близькі, всі хто знав чудову молоду людину, сержанта Віталія Матусевича, що віддав своє життя в бою за незалежність, територіальну цілісність та державний суверенітет України в зоні АТО в складі військового підрозділу 25-ї повітрянно-десантної бригади Збройних Сил України, висловлюють пропозицію, щодо зміни  назви вул. XXII партз’їзду, де він жив і де йому встановлена меморіальна дошка -  на вул. Матусевича!

    В той же час, починаючи з 2009 року до міських органів самоврядування громадські організації, в статутах яких є збереження пам’яті та кращих трудових традицій молоді, учнів, студентства, які були  проявлені при спорудженні найпотужнішого в світі гірничо-металургійного комплексу Кривбасу, що сьогодні є надійною економічною базою незалежності України, шляхом ударних молодіжних будов, в тому числі і житла, об’єктів соцкультпобуту і вул. XXII партз’їзду, на якій розташований КНУ, музична школа № 4, інші заклади культури - звертаються з пропозицією назвати цю вулицю –Молоді Кривбасу!

    Вважаю позитивним явищем, що інститути громадянського суспільства, мешканці міста не байдужі як до минулого, так і до сьогодення та майбутнього Кривого Рогу, добре усвідомлюючи, що «Майбутнє-в єдності поколінь!». Тим хто буде приймати остаточне рішення по перейменуванню цієї та інших вулиць - є з чого вибирати! 

    Кривбас багатий своєю героїчною історією, людьми і подіями як трудовими, так і військовими! На мою думку важливо щоб кращі воїни герої були увіковічені для майбутнього військово-патріотичного виховання учнів шкіл, студентства та інших навчальних закладів, робітничої молоді,  не тільки в назвах з історичної сивини, періоду другої світової війни 1939-1945 рр, в тому числі і Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр), воїнів інтернаціоналістів, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, а й на прикладах осіб новітньої історії України і міста, при захисті незалежності, територіальної цілісності та державного суверенітету країни.

    В порядку альтернативи лунають також пропозиції, що можна розглядати перейменування і вул.. Рокосовського, що пролягає по території  Дзержинського та Саксаганського районів, на вул..Матусевича, тобто, військового на військового, якщо по при перейменуванні вул. XXII партз’їзду, де розміщений КНУ, буде прийняте інше рішення.

    Нижче приводимо деякі публікації про Віталія Матусевича, які були зроблені патріотами міста і прихильниками цієї загиблої військової патріотичної молодої людини.

 

 

Закоханий у небо — Віталій Матусевич

14.08.2014 07:40

Підготувала Неля САУЛЯК. Вестник Кривбасса.

 

На алеї героїв, що на Центральному цвинтарі, вже дев'ять могил... Квіти, вінки… Приходять родичі загиблих — молоді матері, дружини, брати, сестри…

Біля однієї зібралися друзі, брати (як вони самі кажуть)з клуба «Юний авіатор». Кілька днів тому, 5 серпня, тут поховали їхнього товариша Віталія МАТУСЕВИЧА — командира бойової машини десанту. 31 липня, виконуючи бойове завдання біля Шахтарська, перша батарея 25-ї аеробригади, де воював Віталій, потрапила в засідку…

«Віталік був одним із найкращих — відповідальний, він чітко виконував всі накази… Навіть якщо б знав, що напевне загине, — виконав би наказ», — каже Віктор БОБРОВ, наставник і вчитель Віталія.

 

Білка

— Коли наступного ранку після похорон ми принесли сніданок, по ялинці до столика,що біля свіжих могил, спустилися дві білки. «Погляньте, Вітаха зараз із нами!» — хтось із друзів першим помітив спритних тваринок, і ми пригадали, як давним-давно це прізвисько прилипло до нього. Віталя був найменшим серед нас, дорослих уже парашутистів, тому був завжди на побігеньках. Але ніколи не ображався, із задоволенням виконував будь-які доручення. А одного разу ми їхали на стрибки до Кіровограду, дорогою було трохи нудно, тоді Віталя спародіював білку. І це було так смішно, і так на нього схоже, що надовго запам'яталось… Відтоді він став Білкою.

Любити небо

— Коли у 2002-му році я обійняв посаду начальника парашутного відділу у клубі «Юний авіатор», — продовжує Віктор Бобров, — Віталя вже ходив до клубу. Я повинен був навчати дітей парашутному спорту, але парашути були розукомплектовані, не мали достатньої кількості строп. Тоді ми з Віталіком знаходили потрібні мотузки, закріпляли їх, ремонтували парашутні ранці, приладдя. Відразу після школи він біг до мене і постійно допомагав — займалися ремонтами, клеїли бірочки на парашути, фарбували наш клуб... Віталя був одним із таких рідкісних людей, які не пройдуть повз чуже горе, ніколи не залишить без допомоги, причому він ніколи не брав з друзів гроші, робив усе від щирого серця. Звісно, він не був великим майстром, але брався і все робив.

Віталя ріс у багатодітній сім'ї, в нього ще двоє менших братів і сестра. Батько пішов, коли Віталі виповнилося 12 років. І він змалечку допомагав мамі піднімати дітей. Постійно робив якийсь бізнес, був таким ініціативним, де тільки й народжувалися от такі ідеї… Коли почали їздити на стрибки, він першим почав робити відеофільми, продавав, а друзям роздавав безкоштовно…

Він так любив небо, парашути, хворів цим, не нехтував жодною нагодою, щоб зробити стрибок. Хоч Віталя потрапив до старших хлопців, першу сотню стрибків зробив саме він, і цим підбурив «стариків».

Добра душа

— У мене є гарна подруга, Альонка, її чоловік військовий, служить у 25-й бригаді, а живуть вони у Гвардійському. Там же проходив колись свою службу Віталя. Після дембелю вони часто зустрічалися з товаришами по строковій службі. Коли моїй старшій доньці було 2 роки, ми з ним домовилися, що навесні, коли в них буде чергова зустріч, я поїду з ним, щоб провідати подругу. Віталя все організував, купив квитки, зустрів, ми поїхали. Дуже допомагав. Речі носив, доньку носив... Моя донька буда дуже замкнута тоді, бо ми розлучалися з її батьком. Але у Віталіка сиділа на руках, ще й до Дніпра не встигли доїхати.

Моя подруга жила у військовому гуртожитку, тому заночувати в них ми не могли. Віталя домовився з комендантом про оренду кімнати. Потім він забрав наших дітей (сину подруги було лише 4 місяці) і пішов на майданчик гуляти. Сказав, що ми давно не бачилися, що подружкам, як ми, варто ловити момент, щоб як слід потеревенити.

Ми тоді прекрасно з'їздили, лишилися чудові спогади. А потім, вже у Гвардійському, виявилося, що Віталя поїхав зі мною просто так, бо ту зустріч скасували чи перенесли, і він про це знав ще вдома, але хотів допомогти зустрітися нам, давнім подругам. Ось таким він був завжди й в усьому... Навіть через кілька років я могла зателефонувати і сказати, що в мене зламалися меблі, а він зі своїм інструментом прийшов би при найліпшій можливості, або могла попросити підстрахувати з донькою — і він приїхав би навіть через усе місто, щоб забрати її з садочка...

— Нам пощастило знати його за життя... Жаль, що не можна відмотати час назад... — ділиться спогадами близька подруга Наталя БУКОВШИНА.

— А я одного разу потрапив у лікарню, в нейрохірургію. Ніхто про це не знав. А мені кажуть: до вас відвідувачі… Я думаю: певне, помилився хтось. І тут заходить Віталя з бабусею, нанесли фруктів, провідали… Виявляється, бабуся працювала тоді в «тисячці», розповіла про мене Віталіку, а він одразу до мене. Часто бував у мене вдома, читав і розглядав книжки про небо, про десантників, брав фільми з моєї фільмотеки, — згадує Віктор Пантелеймонович. — Я був йому замість батька, а він мені — як син…

Парашут своїми руками

Коли він був молодшим, сам шив парашути невеличкі, а потім залазив на вишку, яка була біля магазину «Тисяча і одна дрібниця» і запускав їх. Вже й вишки немає… Якщо парашут погано спрацьовував, сідав і думав, що змінити, міняв конструкцію, переробляв…

Вдома він міг годинами сидіти, розраховувати, шити свої парашути. Хотів працювати в конструкторському бюро. Так досконало вивчив парашут, що в клубі у нього був власний рекорд по складанню — 12 хвилин (норматив — 40 хв.), — пригадав Антон РЕВА.

— Спортивний парашут складається з основного парашута, запасного парашута, ранця, куди це все складено, страхувального приладу, який відкриває в небі парашути, якщо вони самі не відкрилися, — розповідає Максим СИДОРІВ. — Вся ця система коштує від 3-х до 5-ти тисяч доларів. Це дуже дорого. В клубі є спортивні парашути, але вони ще радянських часів, дуже старі, з ними не виступиш на змаганнях… Віталя не мав таких грошей, і збирав всю систему сам, шукав, замовляв через Інтернет. Може, воно не було нове, але сучасного типу. Ми стрибали в Дніпропетровську, Коблево, Волновасі, Кіровограді. Віталя жив небом, насолоджувався ним…

Наслідування

— До всіх старших він ставився з повагою, кожен з нас був для нього маленьким вчителем. Ми були трохи старшими, і від кожного з нас він чогось навчався, як губка все всотував, — розповідають товариші.

— А потім, навчений від кожного з нас потроху, акумулював у собі всі наші знання і нам же всім допомагав, підтримував. А потім і «обскакав» нас… І це правильно — син повинен бути кращим за батьків, які в нього вкладали, — напівжартома говорить Андрій МИХАЙЛИЧЕНКО… — Ми всі намагалися служити в 25-й повітряно-десантній бригаді, і Віталя пішов по наших стопах. А 25-та бригада вважається найсильнішою з підготовки бійців. Хлопці вміють у разі загибелі офіцерського, сержантського складу брати командування підрозділу на себе. Стріляти не тільки зі штатної, а зі всіх видів стрілецької зброї… А Віталя був резервістом, двічі на рік проходив перепідготовку.

Армія

— Він дуже любив армію і повітряно-десантні війська, був справжнім фанатом, — розповідає один із товаришів по службі. — Через те, що він займався парашутним спортом в клуб «Юний авіатор», багато чого вмів такого, про що ми чули і бачили вперше. Віталя був людиною слова, а ще дуже добрим і справедливим, за що не раз і сам страждав. Навіть в армії йому вдалося побити рекорд зі стрибків, коли у всіх було тільки 4 стрибки, він зробив їх 5. Я тоді навіть злився на нього, як йому все вдається? Окрім того, що був у резервних військах, де постійно, два-чотири рази на рік проходили стрільби, навчання, після армії він грав у гру «Страйкбол». Суть її в тому, що береться зброя, подібна до справжньої, тільки з пластиковими кульками, розробляється сценарій бою, команди вирушають до ліус і проходить бій. Звісно, в повній амуніції, відпрацьовуються стратегії, військові ходи… Віталя просто фанатів армією, він був справжнім десантником… Від того і бентежить, що так загинув… Шкода…

Творчість

Вчитися йому було нецікаво, особливо в школі, — говорить мама. — Вчителі не раз хвалили його за талановитість, проте поведінка… Часто-густо я бігала в школу червоніти в кабінеті директора за зірвані уроки. Він казав, що ходить до школи лише тому, що до опівдня немає тренувань в аероклубі. А коли випускався зі школи, вчителя зітхнули з полегшенням…

Змалечку писав вірші, небагато, але писав. Коли вивчився в плітехнічному технікумі на залізничному факультеті і почав працювати на «АрселорМіттал», полюбив і цю справу. Потім поїхав у Дніпропетровськ отримувати вищу освіту. В інституті він став навіть старостою потоку, і до навчання вже ставився більш поважно. Та коли в першу хвилю мобілізації потрапили друзі з аероклубу, він домовився, щоб екзамени та отримання диплому перенесли на осінь, і добровольцем пішов на війну. Цієї осені він мав отримати диплом… Не склалося…

Пам'ятайте…

Ми, друзі, наставники, товариші по службі, хочемо ініціювати перейменування вулиці, на якій він жив — 22-го партз'їзду — на вулицю сержанта Матусевича. Місто повинно пам'ятати своїх героїв!

Незадовго до свого останнього бою Віталій написав вірша і розмістив у соціальній мережі. Він облетів усіх його друзів. Ось цей вірш:

Вы просыпаетесь в чистой тепленькой постели.

А мы встречаем неспокойные рассветы.

У вас утро начнется

С кофе, интернета…

А у нас — с подствольника,

Щелчков и гранатометного обстрела.

Утром дети идут в школу,

А у нас опять звучит

команда «к бою»!!!

И стали мы ценить то,

Что раньше не ценили...

Утреннюю тишину разбудила

Красной трассы полоса.

Воробьиную трель

Заменил свист свинца.

И по врагу

Слышна АГСа стрельба.

Раскатистым эхом

ПКТ прострочил...

Все! Снова тишина.

Лениво опадает

С побитых осколками деревьев листва.

После боя остывает земля

До небес потянулась

Дыма черного мгла.

Эхом вдаль уйдет война…

Не забывайте тех парней,

Которые там были,

Когда вовсю царила

Там беда!!!

 

Перегляд петиції

Автор: Буковшина Наталія Сергіївна

Петиція від: Фізичної особи

Переіменування вулиці 22 Партз`їзду в вулицю Матусевича

Згідно ст.40 Конституції Україні, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Користуючись цим правом прошу у рамках проведення декомунізації переіменувати вулицю 22 Партз'їду у вулицю Матусевича. 

Матусевич Віта́лій Оле́гович — сержант Збройних сил України - за життя проживав на цій вулиці.

Закінчив Криворізьку ЗОШ № 75. Відслужив у лавах Збройних сил України, 2007 року пішов працювати на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» — у цех блюмінгу № 2. Закінчив Криворізький політехнічний коледж, перейшов працювати до залізничного цеху № 1.

Призваний до лав ЗСУ в часі першої хвилі мобілізації. Командир бойової машини десанту, 25-а окрема повітряно-десантна бригада.

Загинув 31 липня 2014-го під час виконання бойового завдання — у часі потужних обстрілів бойовиками з РСЗВ «Град» позицій українських військ та одночасної атаки із засідки — на колону БТРів десантників поблизу Шахтарська.

Вдома залишилися батьки та сестра.

14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно).

Криворізькою міською радою нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеню (посмертно).

Вважаю за необхідне з урахованням нинішньої ситуації та з поваги до пам'яті полеглого героя назвати вулицю його прізвищем.

 

Переглядів: 315 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0

Вхiд користувачiв

Логін:
Пароль:

Пошук

Календар

«  Січень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів записів

Друзі сайту

Почта

Логин:
Пароль:

Газета